ВИПЕРЕДЖУЮЧЕ НАВЧАННЯ

Будь яке навчання, що умовно випереджає поступовий розвиток, називається таким, що розвиває [1]. Дефініцію «розвиваюче навчання» вперше застосував В.В. Давидов, який визначає його як змістовне узагальнення [2]. Теорія розвиваючого навчання бере свій початок у роботах А. Дістервега, І.Г. Песталоцци, К.Д. Ушинського та ін. [1]. Наукове обґрунтування цієї теорії наведено у дослідженнях Л.С. Виготського та свій подальший розвиток вона отримала у наукових працях В.В. Давидова, П.Я. Гальперіна, А.Н. Леонтьева, С.Л. Рубінштейна, Д.Б. Ельконіна та багатьох інших [3]. У концепціях згаданих вчених навчання та розвиток представлені як взаємопов’язані боки одного процесу, у якому навчання по відношенню до розвитку є рушійною силою вдосконалення психіки того, що навчається. Ці питання розвитку у процесі навчання розглядалися багатьма психологами, фізіологами та педагогами [4].

Доведене Л.С. Виготським положення про те, що інтелектуальний розвиток відбувається не сам по собі, а в учбовій діяльності, а також його вчення про два рівні інтелектуального розвитку є тією теоретичною базою, на якій ґрунтується ідея випереджаючого навчання [3]. Підтвердження цьому знаходимо у працях І.А. Зимньої, яка вважає, що саме на основі теорії Л.С. Виготського «був сформульований принцип «випереджаючого вчення», яким визначається ефективна організація навчання, направленого на активізацію, розвиток розумової діяльності того, що вчиться, формування здатності самостійне добувати знання у співпраці з педагогом», тобто саморозвиватися.

Методика перспективно-випереджаючого вчення вперше була впроваджена у практику вчителем початкових класів С.Н. Лисенкової, яка відкрила чудовий феномен: щоб зменшити об’єктивну трудність деяких питань програми, треба випереджати їх введення в учбовий процес. Важку тему С.Н. Лисенкова починає не в задані години, а багато раніше. «Засвоєння матеріалу відбувається у три етапи: попереднє введення перших (малих) порцій майбутніх знань, уточнення нових понять, їх узагальнення, вживання та розвиток побіжності розумових прийомів і учбових дій». Таке розосереджене засвоєння учбового матеріалу забезпечує переведення знань у довготривалу пам’ять. Випереджаюче навчання важливо там, де йде робота на перспективу, а це не лише глибокі знання, але і резерв часу. Вдосконалення вмісту та технологій освіти серед іншого має на увазі впровадження нових освітніх технологій і принципів організації процесу навчання у закладах вищої освіти, що забезпечують ефективну реалізацію нових моделей та вмісту безперервної освіти, у тому числі з використанням сучасних інформаційних й комунікаційних технологій. Важливим є ще один істотний елемент сучасних змін, це перехід від друкарських форм зберігання та передачі інформації до електронної або цифрової.

Інформаційне суспільство слід характеризувати не лише висуненням на пріоритетне місце інформаційних ресурсів над речовиною та енергією, але і природоохоронною інформаційною стратегією господарської діяльності. Процеси реформування освіти обумовлені процесами розвитку сучасного інформаційного суспільства, концепція якого є різновидом теорії постіндустріального суспільства, що була описана у роботах Т. Стоуньера та Д. Белла, де затверджується, що капітал та праця, як основа індустріального суспільства поступаються місцем інформації й знання у інформаційному суспільстві [1]. Постійне зростання кількості та ролі інформації, використовуваний сучасною людиною, веде до неефективності багатьох традиційних методів навчання в існуючій системі освіти. Необхідно відзначити, що перехід до інформаційного суспільства – це єдиний процес руху цивілізації по шляху «стійкого розвитку» [2].

Модель «стійкого розвитку» має на увазі таке перетворення механізмів відтворення, при якому головним носієм стійкого розвитку стає суспільний інтелект. При цьому суспільний інтелект визначається, як сукупний інтелект суспільства, в якому виражається єдність суспільної свідомості та суспільного знання, єдність соціальних інститутів науки, культури і освіти. У свою чергу освіта, це провідний механізм розвитку суспільного інтелекту [3]. «Стійкий розвиток» має на увазі випереджаючий розвиток якості суспільного інтелекту по відношенню до зростання складності та динаміки соціально-економічних змін, що має на увазі випереджаючий розвиток якості освіти, починаючи від початкового, середнього та закінчуючи вищим та після вищим.

Сенс закону випереджаючого розвитку якості людини, полягає, в якості освітніх систем у суспільстві та якості суспільного інтелекту, як умови виживаності людства по відношенню до світової цивілізації. Вважається, що ідея випереджаючої освіти належить професору А.Д. Урсулу [4]. Вона є логічним наслідком його філософського висновку про необхідність випередження буття свідомістю у період переходу суспільства на модель стійкого розвитку та формування цивілізації, заснованої на знаннях.

Головний вміст цієї ідеї полягає у тому, що перспективна система освіти, як одна зі своїх пріоритетних цілей повинна мати завдання формування у людини таких якостей, які дозволять їм успішно адаптуватися, жити та працювати в сучасних умовах. Орієнтація на майбутнє є ключовою ідеєю випереджаючої освіти. У цих обставинах інформатизація освіти є одним з найважливіших умов успішного розвитку процесів інформатизації суспільства, оскільки саме у сфері освіти готуються та виховуються ті люди, які не лише формують нове інформаційне середовище суспільства, але яким також належить самим жити та працювати у цьому новому середовищі.